Скажіть, а вам подобається ваша зовнішність? Ви милуєтеся собою у дзеркалі? Вам подобається ваша шкіра, обличчя, фігура? Ви любите фотографуватися та із задоволенням розглядаєте себе на знімках? Якщо так, я щиро за вас рада. Якщо ні, ця стаття для вас. Почнемо з того, що краса – це поняття дуже суб’єктивне, тобто одну і ту ж жінку, наприклад, різні люди можуть вважати і красивою, і негарною, і просто звичайною. Як і чоловіка. Це справа смаку. І тут ми не обговорюватимемо те, як усім догодити. Тут мова піде про прийняття своєї зовнішності та щасливого життя саме з такими зовнішніми даними, які у вас є.
Звідки з’являються комплекси, пов’язані з прийняттям своєї зовнішності? Як і переважна більшість інших проблем людини – з дитинства. Абсолютно будь-яка маленька дитина задоволена тим, як вона виглядає. Їй на думку не спаде, що в неї короткі ноги, якісь там поросячі очі чи негарний ніс, поки їй про це не скажуть оточуючі. Тіло людини, відповідно і зовнішність є невід’ємною частиною особистості. Людина не може приймати себе всередині, не приймаючи себе ззовні. І прийняттю людина навчається у дуже ранньому віці через свої взаємини із батьками. Якщо батьки не виявляють до своєї дитини достатню кількість любові, поваги, прийняття та емпатії, то дитина може вирішити для себе, що вона “погана” або щось є в ній “погане”. А якщо згодом оточуючі їй вкажуть на якісь зовнішні недоліки, то вона перенесе це “погане” на свою зовнішність і вирощуватиме ці комплекси.
Найсумніша ситуація відбувається, коли батьки починають наполегливо критикувати зовнішність своєї маленької дитини. Наслідками такої критики можуть бути досить сильні комплекси, страхи, відсутність відчуття власної цінності, невпевненість у собі, постійне бажання здаватися кращим і сподобатися всім. І, звичайно, з усіма цими проблемними станами необхідно звертатися до психотерапевта та виходити з них. Також є такі батьки, які люблять порівнювати своїх дітей з іншими дітьми, звісно на користь інших, у тому числі й щодо зовнішності, вважаючи, що вони таким чином мотивують своїх дітей якось змінюватися на краще. Взагалі такі порівняння (і не тільки з приводу зовнішності) — це особливий вид психологічного насильства, який методично знищує самооцінку дитини, і на краще вона від цього змінюватися точно не буде, скоріше навпаки. Це потрібно розуміти всім батькам. І в майбутньому така дитина просто стає невротиком, якому необхідна допомога психотерапевта.
Звичайно ж, діти у своєму середовищі можуть обговорювати зовнішність один одного, можуть дражнити і ображати. Це також має значний вплив на ставлення людини до своєї зовнішності. І, якщо дитина відчула на собі буллінг з боку однолітків з приводу зовнішності, то це також додає їй комплексів, особливо якщо ще і вдома її не підтримують.
І тут важливо розуміти, що для того, щоб подобається собі в дзеркалі, необхідно розбиратися з проблемами прийняття себе, з відсутністю відчуття власної цінності, з невпевненістю в собі і низькою самооцінкою. Більше того, деякі люди можуть пов’язувати свої проблеми в інших сферах свого життя також із зовнішністю. Вони пояснюють собі, що їхня невиразна зовнішність заважає їм реалізувати себе в особистому чи соціальному житті, або ж досягти ще якихось цілей. Хоча насправді заважають їм не зовнішні дані, а зазначені вище причини.
Будь-якій людині властива така якість, як йти шляхом найменшого опору. У контексті цієї теми те саме. Розбиратися зі своїми внутрішніми конфліктами, травмами, піднімати з глибин несвідомого не дуже приємні почуття та ситуації, когось прощати — це все справді потребує певних душевних зусиль та часу. І багатьом не дуже хочеться цим усім займатися. При цьому все ж таки хочеться почуватися красивими, цінними і привабливими. І вони починають “удосконалювати” своє обличчя і тіло, як правило, інвазивними або хірургічними методами. Щось підкачувати, прибирати, змінювати форму тощо. Але це все насправді самообман, тому що вони вирішують проблему зовсім не там, де вона дійсно є. Саме з цієї причини є люди, які підсіли на всіляку “пластику”. Тут йдеться саме про вдосконалення (покращення) зовнішності, а не про виправлення реальних фізичних дефектів (таких, наприклад, як заяча губа).
То що робити, якщо вас не влаштовує ваша зовнішність чи окремі її нюанси? Якщо ці нюанси можна виправити, походивши якийсь час у спортзал, до косметолога або стоматолога, наприклад, зробіть це і будьте щасливі. А якщо вам огидна ваша зовнішність настільки, що ви соромитеся при комусь роздягатись, мрієте про пластичну операцію або навіть не хочете виходити на вулицю, то це привід задуматися про психотерапію. Якщо ви категорично не приймаєте якусь свою зовнішню рису, значить є щось всередині вас, що ви теж не можете прийняти. І такі питання краще вирішувати у кабінеті у фахівця, психолога чи психотерапевта. Ще кілька слів скажу про зайву вагу. Якщо ви роками боретеся з ним і не можете впоратися, особливо якщо йдеться не просто про десяток зайвих кілограм, а про більшу чи набагато більшу кількість, то краще теж опрацювати цю тему з психологом чи психотерапевтом. У ожиріння є також психологічні причини.
Чи ви звертали увагу на те, що є люди, які, скажімо так, не відповідають загальноприйнятим стандартам краси, при цьому нахабно собі подобаються, претендують на все, що хочуть чи вважають за потрібне (не заморочуються думками, на кшталт “з моєю зовнішністю мені тут нема чого робити”) та отримують це, ще і мають багато шанувальників. У зв’язку з цим приходять на думку такі знаменитості як, наприклад Барбара Стрейзанд або Вупі Голдберг. Дивлячись на цих людей точно розумієш, що краса – поняття відносне та суб’єктивне. І в них точно немає проблем із почуттям власної цінності, прийняттям себе та самооцінкою.
На завершення теми хочу сказати, що психотерапія, з одного боку дозволяє опрацювати внутрішні психологічні проблеми людини, а з іншого дуже добре позначається на зовнішньому вигляді. Людина позбавляється стресу, скутості, розслаблюється, вчиться по-справжньому дбати про себе, у неї з’являється блиск в очах. Внутрішні зміни видно і ззовні.
Чекаю Вас на своїх консультаціях!!!
